Після початку повномасштабного вторгнення ми побачили великий відтік кадрів із журналістики. Багато редакцій втратили частину колективу: хтось виїхав за кордон, десь головний редактор чи СЕО пішов на фронт, та і багато журналістів стали на захист своїх громад і пішли у ТрО.
Було важко планувати навіть на завтра. Ми жили навіть не одним днем, а хвилинами, просто реагуючи на те, що відбувалося, просто роблячи свою роботу.
Зараз можна з упевненістю сказати, що локальна журналістика вижила, вистояла, попри весь жах війни. Медіа зробили неймовірні зусилля й фактично перевинайшли себе, щоб вижити. Прокинувшись уранці 24 лютого, кожному потрібно було розв’язати глибинні екзистенційні питання. І якщо журналістка після цього вийшла на роботу, то вона дала собі відповідь на головне питання — чи справді важливим є те, чим я займаюся.
Було страшно, але журналісти прийшли на свої робочі місця, обговорили те, що відбувається, та поїхали писати історії. Документувати воєнні злочини. Писати про ІПсО та руйнувати фейки російської пропаганди, які реально вбивали людей. Писати про людей, які покинули свою улюблену справу та стали волонтерами, просто розвозячи хліб по віддалених селах або рятуючи тварин із зоопарку.
Журналісти показували нам реальну картину подій, допомагали нам ухвалювати життєво важливі рішення та дали впевненість у їхній правильності. Саме локальні журналісти допомагають українцям залишатися при здоровому глузді. І за цю титанічну роботу ми мусимо дякувати журналістам щодня.
Головні висновки
Однією з цілей цього дослідження було порівняння стану медіа під час перших шалених місяців великої війни та в ситуації сьогодення — порівняно невеликих зміщень лінії бойового зіткнення, звикання до страшних новин, втрати чутливості до відео та фото з війни. І тут справджується наша найголовніша гіпотеза — адаптація до війни таки відбулася, хоча й не на 100%.
1) Війна збільшила кількість викликів: мобілізація працівників, повторний наступ росіян, небезпека відряджень, блекаути, проблеми з дистрибуцією контенту, втрата фінансової стабільності і емоційне вигорання. Проте, попри воєнні виклики, більшість редакцій (60,5%) не мають документу, який регламентує дії організації під час кризових ситуацій.
Найбільшими проблемами роботи під час війни респонденти назвали психологічний стан команди й дефіцит кадрів — про ці категорії сказали 16,3% опитаних. А також серед гострих проблем — дефіцит коштів (15,8%).
2) Кожна п’ята людина, яка зараз працює в медіаорганізаціях, працевлаштувалась уже під час великої війни. Але це не стосується фрилансерів.
У 43,2% медіа принаймні один із працівників служить у ЗСУ. Та майже всі з них (~ 95%) зберігають за ними робоче місце. Також редакції, що мають у своєму складі військовослужбовців, допомагають їм фінансово.
3) Більшість опитаних медій до повномасштабного вторгнення не займалися систематичним фандрейзингом. Проте через падіння ринку реклами редакції мусили переключитися на грантове фінансування. Зараз гранти фактично стали основною часткою бюджетів редакцій та основним каналом монетизації медіа. 54,8% опитаних редакцій зазначили, що у них збільшилися грантові надходження.
Паралельно медії розвивають читацьку підтримку. Наразі читачі матеріально підтримують 44,2% опитаних. Ще 9,3% медіа вказали, що підтримку читачів вони спрямовують на волонтерські збори для військових і на підтримку жителів прифронтових територій.
5) Основним видом контенту залишаються новини, їх виробляють більше: про це сказали 81,5% респондентів проти 76,8% з попереднього року. Редакції все ще дуже хочуть робити відео — такі наміри мають понад половина (52,3%) опитаних — а також створювати складні матеріали на кшталт розслідувань. Зараз розслідування публікують 51,1% опитаних редакцій. Утім, майже половина опитаних медійників зазначила, що під час створення таких матеріалів зазнавали тиску, переважно від місцевої влади (43,2%).
Через війну збільшилася кількість чутливого контенту в медіа. Тож медійники пройшли відповідне навчання на курсах та онлайн-тренінгах. Про це повідомили 40,9% опитаних редакцій.
Методологія
Для цього дослідження ми розробили анкету з 90 питань, поєднавши питання з минулого дослідження (весна 2022) та більш давніх опитувань (осінь 2021). Це дало змогу порівняти ситуацію, в якій локальні медіа були як торік, на початку великої війни, так і 2021 року, умовно в «довоєнний час». Частину питань сформулювали, щоб збирати кількісні дані, частину — для якісних.
Ми отримали 44 заповнені анкети, які обробили відповідно до типу даних, визначених у формулюванні питання.
Додатково також ми провели 10 глибинних інтерв’ю з редакціями,
що працюють для окупованих, прифронтових або деокупованих територій, щоб докладніше описати їхній досвід та унікальні механізми роботи, які вони випрацювали. 8 інтерв’юйованих перед інтерв’ю заповнили анкету.
У вибірці — незалежні медіа. 39 регіональних — таких, які визначають територіальний фокус межами громад або областей присутності. 5 національних — таких, які не обмежуються адміністративними межами областей. 10 інтерв’ю ми провели з редакціями з областей, які постраждали від окупації чи активного ведення бойових дій — Київської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської.
